Донецькі бандерівці на Волині: Як відкрити бізнес і не повертатися на Донбас (ФОТО)

У порівнянні з іншими регіонами України, на Волинь через війну на Донбасі переїхали не багато донеччан і луганчан. За даними обласного центру зайнятості, Волинь прийняла близько двох тисяч осіб, що змінили Схід країни на Захід, передає кореспондент Depo. Донбас.

Для переселенців ГО "Велес+" впроваджує у Луцьку проект із самозайнятості. Фінансують його уряди Великої Британії та Ірландії. "У рамках проекту переселенці презентують свої бізнес-плани, і їм виділяють кошти на придбання обладнання для своєї справи. З грудня 2016 року взяли участь 60 осіб. Триватиме проект до кінця серпня", - розповіла координатор проекту ГО "Велес +" Ніна Пахомюк.

Взяв участь у проекті і донеччанин Володимир Грунський. "З Донецька ми виїхали майже останнім потягом у 2014-му. Наступного дня після нашого від'їзду вокзал вже був розбитий перший раз. Я працював програмістом і раніше був у Луцьку у відрядженні. Працював у Донецькій фірмі, але компанія розвалилась майже навпіл. Половина переїхала сюди, половина залишилась. Мене назвали "бандерівцем". З ними довелось розстатися, залишився без коштів для життя", - розповідає Володимир.

Про проект дізнався від волонтерів. На кошти, що виділили після захисту бізнес-плану, придбав робочу станцію. Сьогодні він розробляє програмне забезпечення для мобільних пристроїв.

"Один з найпопулярніших напрямів роботи зараз - мобільні додатки для комунальних служб. Бо сайтами користуватись не завжди зручно, а так людина може за допомогою телефону дізнатись необхідну інформацію, сплатити за послуги", - говорить Володимир.

Вікторія Козлова приїхала до Луцька разом з чоловіком та двома дітьми. До цього жінка 15 років працювала вчителем, але через стан здоров'я молодшої дитини після переїзду не мала змоги працювати, залишилась доглядати.

"Ми виїхали з дому у 2014 році, потім, коли нашу територію звільнили, ми повернулись. Три місяці провели вдома. Але через проукраїнську позицію чоловіка не подобались сусідам. Подумали, що дітям там буде важко рости, і знову виїхали. Ще одна причина переїзду - дитина потребувала кардіолога, а у Донецькій області нам тоді не могли надати необхідної допомоги", - розповідає Вікторія.

Участь у проекті Вікторія взяла, коли вирішила надавати приватні уроки української мови. Придбала ноутбук та принтер, стіл, стільці. Надали і безкоштовний офіс. "Я - член організації "Переселенці Криму та Донбасу". І тому найчастіше працюю з дітьми-переселенцями. Бо у них більше потреба у вивчанні української, ніж у місцевих. І навчаю дітей з 5 класу, бо дошкільнята, які переїхали сюди, і пішли вже у Луцьку в україномовні школи, проблем з мовою не мають. А тим, хто старший, це потрібно: іспити усім треба буде складати у рівних умовах", - говорить Вікторія.

Розпочала життя наново у Луцьку і донеччанка Марина Селютіна. Аби знайти роботу Марина не брала участі у проектах, звернулась лише до центру зайнятості. У Донецьку жінка керувала підприємством з пошиву сумок, сьогодні на Волині шиє їх разом з іншими швачками у невеличкій місцевій компанії.

"З дітьми і онуком ми виїхали з Донецька у 2014-му. Залишатись не було для чого. Окрім них у мене нікого не залишилось. У Донецьку тільки могили. А молоді треба будувати нормальне майбутнє. Одразу ми приїхали до Львова, вже потім волонтер забрав нас до Луцька, допоміг з житлом", - говорить Марина.

Онук пішов до школи вже в Луцьку, знайшли роботу тут і син з донькою.

"Я не вірю, що війна швидко закінчиться. А тут знов займаюся улюбленою справою. Гадаю, що повертатись нам вже не буде куди. Та, мабуть, і не треба", - зазначає Марина.