Як Дністер залишив "совіти"
без буржуазного курорту

Краєвиди Дністровського каньйону – не єдиний "козир" у туристичній "колоді" Заліщиків. Втім, свої карти місто розкриває неквапливо, оминаючи ласкою надто "швидкісних" гостей
У другий "віртуальний" день нашої мандрівки ми прогуляємося вуличками міста на півострові, скупаємося, якщо погода дозволить, у Дністрі і не тільки, зазирнемо до колишніх польських міні-пансіонатів та дізнаємося про особливості місцевого шопінгу, тобто закупів.

Історія про щасливі часи, коли Заліщики називали "Польською Рів'єрою" – друга туристична принада після Дністровського каньйону, яка додає місту особливого шарму. Так, колись тут дійсно гуляли витончені пані, ласували "льоди" на просторих набережних та, відкинувши зайвий сором – ну, або поки ніхто не бачить – віддавалися водним процедурам та сонячним ваннам на другому за розмірами в Польщі нудистському пляжі.
Але слід розуміти, що "раєм для віпочинку" Заліщики стали не одразу і не випадково. Певним проривом, як вже згадувалося, стало будівництво залізничної гілки Чернівці – Лужани – Заліщики за австрійських часів. Місто вже тоді входило в трійку найпопулярніших курортів імперії, але з початком Першої світової про розваги довелося забути. Підгрунтя розквиту забезпечив унікальний клімат, обумовлений місцевим ландшафтом. Але у того, чому Заліщики "вибухнули" саме за часів так званої Другої Польщі, є своє пояснення. Справа в тому, що місто було найпівденнішою і, відповідно, найтеплішою точкою тодішньої Польської Республіки. Тож воно було фактично приречене на успіх.
Якщо в 1920-ті роки процесс тільки набирав обертів, то за десятиліття слава Заліщиків досягла піку. Поляки використовували місцевий туристичний потенціал на повну: в місті діяли кілька яхт-клубів, секції гірського туризму, знайти розваги до смаку могли і рибалки, і мисливці, і мирні спортсмени – на тенісних кортах.
З парком баронеси де Турнау та його екзотичними рослинами почав змагатися дендропарк при місцевій городничо-садівничій школі, нинішньому аграрному коледжі – навчальний заклад був заснований на самому початку ХХ століття, за Австрії, і готував фахівців для всієї Європи. До міста проклали залізничну гілку Варшава – Львів – Заліщики, і тепер до дністровських пляжів можна було дістатися комфортабельними і швидкісними "люкс-торпедами" – зараз їх би назвали "рейковими автобусами". Дані щодо часу в дорозі таких поїздів дещо різняться, але відомо, що шлях з Тернополя забирав смішні 2,5 години – сьогодні на цю ділянку йде 4,5 години.
www.youtube.com/watch?v=p8nP9EswUM0
Пляжів, за різними джерелами, в Заліщиких було три: "Сонячний", "Тінистий" і неофіційний нудистський, або два: культурний "Сонячний" і, вочевидь, не зовсім культурний "Тінистий". Бо наголяса там купалися точно.
Вид на колишній пляж "Сонячний" з залізничного мосту
В Заліщики приїжджали милуватися на цвіт абрикосів, як нині тисячі туристів їздять до Ужгорода дивитися на цвітіння сакури. А під кінець курортного сезону Заліщики кликали на свято вина й винограду "Віннярство" або, польською, "Вінобранє"). Місто залюбки відвідували польські багатії та можновладці, в тому числі маршал Юзеф Пілсудський. Під кінець 1930-х сюди потягнулися не лише польські, але й туристи з інших країн – в 1937-му, наприклад, тут відпочило близько 23 тисячі гостей.

Все змінила Друга світова війна і природа. Спочатку сюди прийшли "совіти", і безтурботне життя в Заліщиках закінчилося. А в 1941-му розгнівався вже Дністер: потужна повінь зруйнувала пляжі, знищила чималу кількість прибережних паркових насаджень. Відновлювати "всепольську здравницю" ніхто не став – у СРСР були Кавказ і Ялта. Хоча залишками курортної інфраструктури користувалися ще десятиліття.
Нині про колишню славу не нагадує майже нічого, окрім старих фотографій. Від пляжів та набережних не лишилося ані сліду. Та й сам Дністер з плином часу перебрався ближче до буковинського берега. Втім, по берегах і досі стоять "польські вілли" – так в місті називають невеликі готелі і пансіонати тих часів. Вони перетворені на кількаквартирні будинки, деякі – викуплені і радикально перебудовані на приватні оселі.
Вілла "Наддністрянка" на початку ХХ століття і сьогодні
Примітно, що ставлення до самих поляків, яких до Заліщиків прибуває чимало, в місті, скажемо так, неоднозначне. З одного боку, польські часи тут згадують добрим словом – як славетну сторінку історії міста. З іншого, додають, що добре жилося польським панам, а українським людям від того було мало радості. Що стосується сучасних туристів з сусідньої країни, то деякі з них дратують поведінкою – часто гоноровою, пихатою та зверхньою. І вже зовсім не довподоби ностальгія гостей за старими добрими імперськими часами і заяви, мовляв, що це – їхня земля.
Кілька колишніх польських готелів добре видно з залізничного мосту. Зблизька можна побачити їхній теперішній стан
Краще дізнатися про історію Заліщиків можна, так би мовити, на місці – в місцевому краєзнавчому музеї. Розташований він неподалік залізничного вокзалу, на другому поверсі місцевого Будинку культури на вул. Бандери, 66. Там можна помилуватися на старі вишиванки, дізнатися про минулі події краю, побачити меблі з палацу баронеси де Турнау та дізнатися, скажімо, як виглядав прикордонний знак на межі між Польщею та Румунією.
З музею не гріх пройтися і до місцевого Аграрного коледжу – тої самої колишньої городничо-садівничої школи, заснованої за австрійців і розвинутої за поляків. Навколо старого учбового корпусу розкинувся місцевий дендропарк: колись це була невеличка ділянка на 0,3 га з екзотичними рослинами. Нині це вже 2 га зелених насаджень, серед яких добре посидіти на лавочці і перепочити.
А далі можна зануритися у заліщицькі вулички. Якщо піти вулицею Степана Бандери – вона є хорошим орієнтиром як найбільша автодорога міста – то на її перетині можна побачити готель "Старі Заліщики". Колись це була учительська семінарія, а до того – будинок староства і суду. Нині від тих часів лишилися хіба що зовнішні стіни – всередині все перероблено. Проте на стінах холу є чимало старих світлин Заліщиків та Червоногородського замку, що розташований в 27 км від міста.
Одразу за готелем залізничний насип уводить колію на фермовий міст через Дністер. Близько підійти до нього не вдасться – територія охороняється. Але здалеку побродити можна. З цим мостом пов'язана подія, нині відома як Заліщицька трагедія. На початку липня 1941-го місцеві "беркути" НКВС не винайшли нічого кращого, ніж вигнати на міст ешелони з в'язнями – тюрми тоді були переповнені "ворогами народу", набраними протягом радянізації Галичини після її "братнього визволення". З двох боків на міст загнали два поїзди: з Буковинського боку – з Коломийської в'язниці, з Заліщиків – з Чортківської. Вагони облили пальним, а далі, за одними свідченнями, підпалили, за другими – підірвали, скинувши в ріку. Тіла загиблих – а руки в'язнів були завбачливо зв'язані дротом – виловлювали з Дністра аж Молдавських землях. А бійці НКВС, вочевидь, отримали "зірочки" за виконання одразу двох надважливих задач: евакуації (або ліквідації) політзеків та знищенням стратегічного мосту перед наступом німців.
Від аграрного коледжу можна зануритися в старе місто і іншим шляхом – вулицею Соломії Крушельницької. Вона веде під залізничною колією, поряд з якою є невеличкий скверик з дитячим майданчиком та бюстом співачки. Через дорогу можна побачити стару будівлю польського товариства "Сокул" 1903 року побудови, в якому колись, в старі добрі заліщицькі часи, виступала Соломія. За радянських часів в будівлі облаштували кінотеатр з несподіваною назвою "Сокіл". Нині він закритий і закинутий, але місцеві ентузіасти намагаються доглянути за будинком і не дати йому занепасти.
Далі можна йти, куди ноги поведуть, намагаючись уявити, яким було місто сто років тому. Поки що Заліщики дають таку можливість. Але, на жаль, місцеві ставляться до старих польських осель, які за гідного догляду могли б стати прикрасою міста, виходячи суто з практичних міркувань. Фасади часто не доглянуті, а то й просто зіпсовані до невпізнаваності добудовами та перебудовами.
Цікава місцева особливість – водостоки з дахів виводять за паркан, на вулицю. Якщо під стоком квітник – ще нічого, але часто він виходить просто на тротуар. Як там пройти в дощ простому перехожому – задачка, якою місцеві не сильно переймаються.
Всі дороги в Старих Заліщиках так чи інакше ведуть до Дністра, тож оминути йому сумлінному туристу навряд чи вдасться. І це правильно, адже Дністер прекрасний, і до нього варто завітати. Залежно від сезону та кількості дощів, Дністер, як і належить гірським річкам, буває різним. Якщо води багато, то це – бурхливий і мутний водний потік. Якщо ж дощів давно не було, то це стрімка, але мілка і чиста річка, в яку дуже приємно окунутися, якщо дозволяють погода і температура води.

До сучасного пляжу Заліщиків найпростіше дістатися вулицею Грушевського, що веде від Автостанції (яка, у свою чергу, розташована біля вокзалу і ринку) аж до самої води. А там вже варто лише знайти підходяще місце і просто опустити ноги – а то й все тіло – у дністровські води. І з захватом спостерігати, як над річкою велично парить лелека…
Колись, ще років 20-25, у місцевих парубків була так розвага: вони кричали через річку сусідам на буковинському березі: "Егей, руминяки!.." Ті в боргу не лишалися: "Ви, поляки!..." В рифму додавався напрямок бажаного руху опонента.

Від пляжу берегом Дністра можна пройтися до автомобільного мосту. Дорогою на протилежному боці річки можна побачити чималенький плаский валун з намальованми на ньому тризубом. На перший погляд може здатися, що це – результат творчості сучасних патріотів. Але насправді це своєрідна місцева пам'ятка: вперше тризуб на цьому камені з'явився ще у 1989-му. І всі ці роки місцеві старанно його підмальовують, даруючи місту ще одну туристичну цікавинку.
Щоби піднятися на автомобільний міст, доведеться під ним пройти – вихід нагору є лише з одного боку. Далі можна пройтися вже знайомою вулицею Бандери повз палац де Турнау до Центральної площі, але завернути до будівлі місцевої райради – "Білого дому" (поряд з яким розташовано колишній універмаг, перебудований у багатоквартирний будинок). За ним, на сусідній вуличці Володимира Філатова, приховалася ще одна історична пам'ятка – стара Заліщицька синагога.
Євреїв у містечку свого часу проживало чимало – ледь не половина, якщо не більша частина населення. Громада була заможною, тож на початку ХХ століття в Заліщиках налічувалося п'ять синагог. До наших часів дожила одна, зведенна у XVIII столітті. За радянських часів вона була перетворена на бойлерну, що, напевне, її і врятувло. Нині стоїть закинута.
А під вечір, якщо є час і натхнення, підвечір можна запитати у місцевих дорогу та сходити до ще однієї місцевої цікавинки – каплички Божої матері на березі Дністра. Йти доведеться довгенько. Найвитриваліших чекає джерело (зрозуміло, що цілюще), в якому за певної відваги можна навіть скупатися. Сама капличка має і свою історію: 1897 року мешканець сусіднього села Печорна. За легендою, колись в Заліщиках квартирував відставний офіцер, що мав хворі очі. Помившись водою з джерела, він прозрів. І з цієї радісної нагоди поставив тут фігуру Божої Матері – це начебто було у 1922 році. Навколо неї була встановлена ланцюгова огорожка та пасаджена акація. Але у з приходом совітів фігури не стало – її чи розбив якийсь червоноармієць у 1939-му, чи вона дотрималася аж до 1946-го. Відновили скульптуру у 1992-му.
Назад можна піднятися стежкою, що в'ється крутим схилом повз виступи заліщицького горизонту нижнього девону (геологічна пам'ятка природи). Місцеві нею ходять обережно і понад стіночкою, місцеві примудряються гасати велосипедами. Стежка ця виведе до Молодіжного парку з ще одним чарівним видом на Дністер та смт Кострижівку за ним. Ввечері Костріжівка мальовничо куриться: місцеві палять на городах бадилля. За відсутності вітру димом накриває саму Кострижівку, а згодом потрохи затягує каньйоном і підступно розносить територію старих Заліщиків. Відучити місцевих від дурної звички неможливо – а що, всі так роблять.
Втім, до Кострижівки можна і навідатися – аби побачити Заліщики з зовсім незвичного боку, а заодно побачити долину Дністра – а вона дуже гарна – згори. Для цього треба сісти на дизель, який ходить на Коломию раз на день, і просто переїхати міст до однойменної станції.
І, нарешті, про обіцяний шопінг. Базар в Заліщиках оживає двічи на тиждень – по середах та суботах. Розташований він біля вокзалу, крім того, торговці розкладають ятки навколо. І на нього варто прогулятися. Адже близькість кордону дається в знаки, і в Заліщиках є з чого вибирати. Окремої уваги заслуговує ринок секонд-хенду (крім ринку в місті ще є пара магазинів і навіть невеличкий супермаркет "одягу з Європи"), а також купа імпортних товарів: італійська паста і песто, тісто для лазаньї, іспанський консервований тунець і кальмари, оливкова олія, шоколад, тощо. Тут же поціновувачі можуть набрати імпортної побутової хімії та косметики. Для тих, кому такі закупи нецікаві, знайдеться місцевий продуктовий ринок, і кілька яток з "барахолкою", де за певної удачі можна віднайти собі підходящий сувенір на пам'ять.
Depo.Мандріник висловлює величезну подяку за допомогу в мандрах
Заліщиками адміністратору групи "Люблю Заліщики" у Фейсбуці Олені Терен.