Тернополянка вирішила воювати разом з чоловіком

Як повідомляє Depo.Хмельницький з посиланням на glavnoe, у квітні 2015 року призвали її чоловіка Володимира.

Після проходження навчань він разом з іншими бійцями місцевої 44-ї артбригади поїхав у зону АТО. Спочатку жінка журилась, а потім змирилася з ситуацією.
У січні, у період новорічних свят, МирославаМакара взяла тижневу відпустку і поїхала в гості до свого чоловіка на Луганщину. Каже, що десь у глибині душі їй було трохи страшно, але думка про зустріч із коханим зігрівала.

"Зустріли мене добре. Я бачила, що чоловік задоволений, що я приїхала. Казав, що завдяки мені відчув себе, наче вдома, – говорить вона. – Солдатам важко там без родинного тепла і затишку, вони - постійно у напрузі".
За п’ять днів перебування у зоні АТО Мирослава побачила й оцінила побут воїнів. Каже, що живуть дуже скромно, зате дружні – наче одна велика родина.

"Живуть у якомусь старому закинутому приміщенні, мають розкладачки, на них і сплять. Дверей там немає, тому солдати позбивали із дошок. Змайстрували собі грубку, яку палять дровами. На ній і їсти варять, – продовжує тернополянка. – Готують за чергою."

Мирославі передався твердий бойовий дух військових, і вона навіть не хотіла повертатися до Тернополя. А після приїзду вирішила: сама хоче служити. Три дні вмовляла чоловіка, бо він не міг змиритися із її рішенням.

У Мирослави та Володимира є двоє синів. Одному – 20 років, іншому - 17. Вибір мами вони сприйняли спокійно.
"Старший дуже просить, щоб я ще подумала, хвилюється, щоб на Сході було безпечно. А менший каже, що все буде добре, і вони удома з усім впораються, – каже жінка. Діти в мене не розбещені, самостійні, тому я не боюсь залишати на них квартиру.

На відміну від дітей, батьки цій новині не дуже зраділи: "Особливо свекруха мене сварила, казала, щоб я оцінила всі "за" і "проти". Але згодом сказала, що підтримає мене та молитиметься за нас, – каже вона.

Мирослава вже занесла у військову частину всі необхідні документи, пройшла тестування з психології і здала нормативи з фізпідготовки.
" Не такий страшний чорт, як його малюють! – зазначає Мирослава. – Нині багато жінок ідуть в армію, я буду радіотелефоністкою. Це не така вже й складна робота. Тому впевнена, що впораюсь."

Начальник штабу 44-ї бригади підписав документи та скерував їх до військкомату. Тож наразі тернополянка чекає рішення комісарів та подальшого плану дій.